ВСУ висловився про недійсність угоди, укладеної в період тимчасової адміністрації, і неможливості солідарного стягнення з боржника і іпотекодавця
ПРАВОВІ ИЗВЕСТИЯ
Договори про відступлення права вимоги за договорами кредиту, іпотеки, застави, поруки, укладені після призупинення повноважень органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради, правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) відповідно до частини першої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , є нікчемними відповідно до частини третьої цієї статті.
З огляду на положення частини третьої статті 36 Закону (згідно з якими операції, проведені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними), голова правління банку не має повноважень на підписання від імені банку договорів поступки прав вимоги; ці повноваження припиняються відповідно до положень частини першої статті 36 Закону . Таким чином, ув'язнені за таких обставин договори поступки прав вимоги є нікчемними в силу закону, а відтак не створюють юридичних наслідків для сторін.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК недійсною є угода, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Така правова позиція була сформована на засіданні судових палат цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року за розгляді справи № 6-1474цс16 .
Суд прийшов до висновку, що оскільки вимоги позивача випливають з правовідносин, що виникли з нікчемних правочинів - договорів поступки прав вимоги, укладених в період тимчасової адміністрації, правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами немає.
Крім того, було роз'яснено, що висновок судів про стягнення заборгованості за кредитними договорами солідарно з боржника та іпотекодержателя за договорами іпотеки є помилковим, оскільки відповідно достатті 546 ЦК застава (іпотека) і поручительство є різними видами забезпечення, тому норми, які регулюють поруку ( статті 553-559 ), не застосовуються до правовідносин кредитора з іпотекодавцем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. ВСУ вказав: «тому солідарна відповідальність боржника та іпотекодержателянормами чинного законодавства не передбачено». Відзначимо, що цей висновок міститься як в правовій позиції, так і в тексті рішення. Швидше за все, замість іпотекодержателя мався на увазі іпотекодавець, що логічно випливає з тексту.
До того ж, ВСУ підтвердив правильність висновку ВССУ у справі № 6-12804св12 про те, що ЦК не передбачає солідарну відповідальність боржника і майнового поручителя.
_03_03.png)
