ВС зробив висновок щодо самочинно збудованої нерухомості

Якщо позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна заявлений інспекцією ДАБК, судам слід перевіряти, чи не є відносини між сторонами публічно-правовими та чи підлягає цей спір вирішенню в порядку цивільного судочинства. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 17 грудня 2014 року №6-137цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

17 грудня 2014 року      м.Київ      №6-137цс14

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Гриціва М.І., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Терлецького О.О., Коротких О.А., Охрімчук Л.І.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області до Особи 1, треті особи: Ленінська сільська рада Первомайського району Миколаївської області, відділ Держкомзему в Первомайському районі

Миколаївської області, про знесення самочинно збудованої будівлі, за заявою Особи 1 про перегляд Верхов­ним Судом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.04.2014,

ВСТАНОВИЛИ:

У жовтні 2012 року Інспекція ДАБК у Миколаївській області звернулася до суду з позовом до Особи 1 про знесення самочинно збудованої будівлі.

Зазначала, що за результатами перевірки, проведеної її посадовою особою (акт перевірки від 7.06.2012), установлено, що у 2006 році Особа 1 збудувала зерно­сховище й під’їзд до нього на земельній ділянці, розташованій у с.Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області (адресу об’єкту не присвоєно).

Посилаючись на те, що вказаний об’єкт збудований із порушенням вимог ч.8 ст.39 закону «Про регулювання містобудівної діяльності», ч.1 ст.376 Цивільного кодексу на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право на виконання будівельних робіт, ураховуючи, що вимоги, зазначені в її приписах про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Особою 1 добровільно не виконані, просила на підставі ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» зобов’язати Особу 1 знести самочинно збудоване зерносховище, розташоване за Адресою 1; витрати на проведення робіт зі знесення вказаної будівлі покласти на Особу 1.

Справа розглядалася судами не­одноразово.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16.09.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25.12.2013 та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.04.2014, позовні вимоги Інспекції ДАБК в Миколаївській області задоволено: зобов’язано Особу 1 за свій рахунок знести самочинно збудоване зерносховище, розташоване напроти земельної ділянки за Адресою 1; стягнуто з Особи 1 на користь Інспекції ДАБК у Миколаївській області 111 грн. 80 коп. судового збору.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.04.2014 Особа 1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.376 ЦК, ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.8 закону «Про судоустрій і статус суддів», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у сукупності з стст.3, 4, 17, 18 Кодексу адміністративного судочинства, стст.8, 15, 16 Цивільного процесуального кодексу, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви Особа 1 надала ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.02.2013 та ухвали колегії суддів Вищого адміністративного суду від 17.12.2013, 19.09.2013 та 30.10.2013, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.09.2014 цивільну справу за позовом Інспекції ДАБК в

Миколаївській області до Особи 1, треті особи: Ленінська сільська рада Первомайського району Миколаївської області, відділ Держкомзему в Первомайському районі Миколаївської області, про знесення самочинно збудованої будівлі допущено до провадження Верховного Суду в порядку гл.3 розд.V ЦПК.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що в 2006 році Особа 1 збудувала зерносховище й під’їзд до нього на земельній ділянці, розташованій в с.Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області, яка не була їй відведена в установленому законом порядку для цієї мети.

7 червня 2012 року Інспекцією ДАБК в Миколаївській області було складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності Особою 1, згідно з яким установлено, що остання в 2006 року збудувала вказане зерносховище за відсутності відповідного дозволу й проекту на земельній ділянці, яка не була відведена під будівництво в установленому законом порядку, що об’єкт використовується нею без прийняття до експлуатації, з порушенням вимог містобудівного законодавства, та винесено припис 
№131, яким зобов’язано Особу 1 оформити

відповідні документи, що дають право на експлуатацію зерносховища, до 1.09.2012. 8 червня 2012 року видано припис про зупинення експлуатації приміщення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 9.11.2012 припис Інспекції ДАБК у Миколаївській області від 8.06.2012 скасовано.

Постановами Інспекції ДАБК в Миколаївській області від 20.06.2012 та 19.09.2012 визнано Особу 1 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.96 і ч.1 ст.188⁴² Кодексу про адміністративні правопорушення. Зазначені постанови скасовано постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26.02.2013 та 26.07.2013 відповідно.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Інспекції ДАБК в Миколаївській області, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зерносховище є самочинним будівництвом, оскільки збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного проекту й дозволу, з істотним порушенням будівельних норм та правил, і що його перебудова є неможливою, та, врахувавши положення ст.376 ЦК й ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності», дійшов висновку про те, що вказане зерносховище підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.02.2013, ухвалах колегії суддів ВАС від 17.12.2013 та

19.09.2013, на які посилається Особа 1 як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст.376 ЦК, суди касаційної інстанції дійшли висновку про те, що питання знесення самочинного будівництва може бути вирішено лише після з’ясування можливості здійснення перебудови такого нерухомого майна. Крім того, адміністративний суд уважав, що спір за позовом інспекції ДАБК — суб’єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю, який заявлений у зв’язку з порушенням вимог законодавства з питань будівництва, є публічно-правовим і підлягає розгляду за нормами КАС.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.376 ЦК, ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.8 закону «Про судоустрій та статус суддів», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у сукупності з ст.15 ЦПК та стст. 3, 4, 17, 18 КАС.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять із такого.

Будівництво об’єктів нерухомості являє собою взаємопов’язану діяльність різних суб’єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об’єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом, ЦК,

законами «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про охорону культурної спадщини», Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 5.07.2011 №103, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 22.07.2011 за №902/19640.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст.376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визначений самочинним, якщо:

1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;

2) об’єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

3) об’єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із ч.2 ст.376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом чч.4 та 7 ст.376 ЦК, залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об’єкта або

проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями стст.16, 386, 391 ЦК вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами стст.3, 15, 16 ЦК та ст.3 ЦПК.

Так, відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду по захист наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об’єкт нерухомості збудований Особою 1 на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об’єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування стст.376, 386, 391 ЦК встановлення цього факту є обов’язковим.

Крім того, за змістом ч.7 ст.376 ЦК, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва має відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. При цьому, якщо можливо провести відповідну перебудову самочинного будівництва, суд може постановити рішення про зобов’язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести таку перебудову.

Відповідно до положень ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред’явлено до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм,

державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та (або) якщо перебудова об’єкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені вимоги відповідно до вказаної норми та положень ч.7 ст.376 ЦК, суди повинні встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об’єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Ухвалюючи рішення про зобов’я­зання відповідачки знести самочинно збудований об’єкт, суди виходили з того, що цей об’єкт збудований без комплексного висновку державної інвестиційної експертизи, без затвердженого проекту будівництва та без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а тому не може відповідати державним стандартам, нормам і правилам, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку й реалізацію містобудівної документації. При цьому суд посилався на те, що орган ДАБК видав відповідні приписи, зокрема про зупинення експлуатації зерносховища, вимоги яких не були виконані відповідачкою, однак не врахував, що в подальшому ці приписи було скасовано відповідним рішенням суду, крім припису від 7.06.2012, яким відповідачку зобов’язано в установлений строк оформити документи, що дають право на експлуатацію зерносховища.

Разом з тим, розглянувши спір у порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою, що позивач — інспекція ДАБК — звернувся до суду як суб’єкт

владних повноважень на виконання владних управлінських функцій щодо здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв’язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, та не перевірив, чи не є відносини між сторонами публічно-правовими та чи підлягає зазначений спір вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Адже п.1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого указом Президента від 8.04.2011 №439/2011, визначено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів через міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, входить до системи органів виконавчої влади й забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до п.3 вказаного положення основними завданнями Державної архітектурно-будівельної інспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у тому числі здійснення в межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил із зазначених питань.

Такий правовий висновок щодо підсудності справ судам адміністративної юрисдикції міститься в ухвалах колегії суддів ВАС від

17.12.2013, 19.09.2013 та 30.10.2013, які надані заявником як приклад.

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не усунув допущені суперечності в застосуванні зазначених норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 та чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.04.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, ч.1 ст.360⁴ ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 23.04.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК