Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, розглянувши в судовому засіданні 26 листопада 2014 справа № 6-37639св14 за позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і незаконним утриманням під вартою, встановила порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права , що вплинуло на правильне рішення справи, і прийшла до наступного правовому висновку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач переживав душевні страждання у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тривалістю перебування під вартою, що призвело до порушення його законних прав, які підлягають захисту шляхом стягнення на його користь моральної шкоди . Апеляційний суд погодився з таким висновком, уточнивши мотиви задоволення позову. Проте суд касаційної інстанції повністю погодився з таким висновком.
Задовольняючи позов, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 1176 ЦК і Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Але апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 212-214, 303, 315 ЦПК належним чином не дослідив надані сторонами докази, взагалі не звернув уваги на пояснення відповідачів і не врахував, що відповідно до положень ч. 4 ст. 1176 ЦК фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджалаз'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адмінстягнення у вигляді арешту або виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
На думку ВСУ під самообмови слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме їм скоєно злочин, який він насправді не здійснював. Суд повинен враховувати причини, що спонукали особа до самообмови, оскільки в нормі ЦК фактично йдеться про умисел самообмови. Однак самообмову, який став наслідком застосування до громадянина насильства, погроз або інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди . При цьому факт насильства , погроз та інших незаконних заходів повинен бути встановлений слідчими органами, прокурором або судом.
ВСУ зазначив, що при розгляді цивільної справи слід було також встановити, чи не був самообмову добровільним . У такому випадку суд повинен оцінити виконання наслідком свого обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинувачуваним своєї провини не має переваги порівняно з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
Апеляційний суд також не дав оцінки тим доказам, які є у справі, а саме, що позивачем на досудовому слідстві здійснений самообмову, оскільки він самостійно написав явку з повинною про скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК , під час допитів в якості підозрюваного свою провину в його скоєнні визнав, у всіх слідчих діях, які проводилися з його участю, підтверджував факт скоєння злочину .
Апеляційний суд не оцінив і доказів, які містяться в матеріалах кримінальної виробництва за фактом вчинення самообмови (явка з повинною, протоколи допиту підозрюваного, висновок амбулаторної судово-психологічної експертизи, протокол відтворення обстановки та обставин події з застосуванням відеозапису).
За інформацією прес-служби ВССУ
Всі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUM , створеної для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою,замовте тестовий доступ або придбайте VERDICTUM .
_03_03.png)
