ВС зробив висновок щодо договору поруки

Строк пред’явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Про це мова йде в постанові ВСУ від 17.09.2014 №6-53цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

_{17 вересня 2014 року   м.Київ   №6-53цс14}

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до Особи 10, Особи 11, Приватного підприємства «Спільне виробниче підприємство «Арсенал» про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ПП «Спільне виробниче підприємство «Арсенал» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2013,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ПАТ «ВТБ Банк» звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.11.2007 Особою 10 укладено кредитний договір зі змінами від 26.08.2009 та від 15.09.2010, за яким йому надано кошти в сумі $98 тис. зі сплатою 14% річних на строк до 26.11.2014. У той самий день з метою забезпечення виконання зобов’язань ПАТ «ВТБ Банк» уклало з Особою 11 і ПП «СВП «Арсенал» окремі договори поруки, а 26.08.2009 — договори про внесення змін до договорів поруки. Позичальник зобов’язань за кредитним договором не виконує, у зв’язку із чим станом на 13.05.2013 утворилась заборгованість. Позивач просив стягнути солідарно з боржника і поручителів заборгованість за кредитом, проценти й пеню та на підставі ч.2 ст.1050 ЦК достроково стягнути решту кредиту в сумі $39206,84 і 5706 грн. 17 коп.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 9.07.2013 , залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28.08.2013, позов задоволено.

Ухвалою ВСС від 17.10.2013 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 17.10.2013 ПП «СВП «Арсенал» порушує питання про скасування ухвали ВСС від 17.10.2013 та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме ч.4 ст.559 ЦК, щодо визначення строку виконання основного зобов’язання.

На обгрунтування заяви ПП «СВП «Арсенал» додало до заяви ухвали ВСС від 18.07.2011, 18.04.2012, 12.07.2012 та від 6.06.2012, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою ВСС від 31.03.2014 справу допущено до провадження Верховного Суду в порядку гл.3 розд.V Цивільного процесуального кодексу.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26.11.2007 Особа 10 та ПАТ «ВТБ Банк» уклали кредитний договір №26 МКК зі змінами відповідно до договорів від 26.08.2009 №1 та від 15.09.2010 №2, згідно з умовами якого Особа 10 отримав кредит у сумі $98 тис. зі сплатою 14% річних за користування кредитом і зі строком повернення до 26.11.2014.

Згідно з п.5.5 кредитного договору позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, зокрема, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до п.7.2 у разі настання строку виконання будь-якого зобов’язання позичальника за кредитним договором та/або у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов’язань за кредитним договором банк має право на договірне списання суми боргу з рахунків позичальника та/або звернути стягнення на предмет застави, що забезпечує виконання зобов’язань позичальника, вимагати виконання зобов’язань за кредитним договором від поручителя.

15.09.2010 ПАТ «ВТБ Банк» і Особа 10 уклали договір про внесення змін №2 до кредитного договору від 26.11.2007.

Пунктом 1.2 зазначеного договору були внесені зміни до п.7.7 кредитного договору від 26.11.2007, згідно з яким банк має право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення банку з вимогою дострокового повернення кредиту шляхом відправлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом доставки нарочним позичальнику за вказаною адресою з відміткою про отримання.

Для забезпечення виконання кредитного договору 26.11.2007 ПАТ «ВТБ Банк» уклало з Особою 11 і ПП «СВП «Арсенал» договори поруки №26МКК-Р та №26МКК-Р1 зі змінами від 26.08.2009.

Згідно з пп.1, 2, 3 зазначених договорів Особа 11 та ПП «СВП «Арсенал» зобов’язувалися солідарно відповідати перед ПАТ «ВТБ Банк» за виконання Особою 10 зобов’язань за кредитним договором №26 МКК у повному обсязі, як і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, неустойки, інших платежів, передбачених кредитним договором.

Відповідно до договорів про внесення змін до договорів поруки від 26.11.2007 сторонами внесено зміни до п.2 зазначених договорів поруки, згідно з якими строк повернення кредиту встановлено до 26.11.2014.

26.06.2012 у зв’язку з невиконанням Особою 10 своїх зобов’язань за кредитним договором і наявністю заборгованості за період з 29.12.2011 до 28.05.2012 ПАТ «ВТБ Банк» надіслало письмову вимогу до ПП «СВП «Арсенал» про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги.

Граничний строк виконання цього зобов’язання, установлений банком, — 28.07.2012.

3.09.2012 ПАТ «ВТБ Банк» знову звернулось із письмовою вимогою до ПП «СВП «Арсенал» про погашення до 27.09.2012 простроченої заборгованості за кредитом і процентами, яка виникла за період з 29.07 до 28.08.2012.

11.04.2013 ПАТ «ВТБ Банк» надіслало боржнику та поручителям письмову вимогу про погашення протягом 30 днів з дати виникнення простроченої заборгованості всієї боргової суми за договором кредиту.

22.05.2013 банк пред’явив до боржника й поручителів позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в період з 1.10.2012 до 13.05.2013, з урахуванням 3% річних, пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, комісії за проведення реструктуризації заборгованості та про дострокове повернення частини позики, що залишилась, і процентів за кредитом на підставі ч.2 ст.1050 ЦК.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Особа 10 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв’язку із чим на підставі стст.526, 527, 553, 554, 625, 1050, 1054 ЦК боржник і поручителі несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов’язання, строк виконання якого на час звернення до суду не настав, оскільки строк виконання основного зобов’язання встановлено до 26.11.2014. Із цього часу, на думку суду, відповідно до ст.261 ЦК у позивача виникає право на пред’явлення вимоги як до боржника, так і до поручителів про солідарне стягнення заборгованості.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що кредитним договором установлено строк виконання основного зобов’язання — до 26.11.2014, а тому будь-яка зміна строку виконання зобов’язань не є строком, з якого починає спливати шестимісячний строк пред’явлення вимог до поручителя, передбачений ч.4 ст.559 ЦК .

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: ухвалах ВСС від 18.07.2011, 18.04.2012, 12.07.2012 та від 6.06.2012 — суд касаційної інстанції при застосуванні норм ч.4 ст.559, ст.1050 ЦК дійшов висновку про пропущення позивачем строку пред’явлення вимог до поручителя за договорами поруки з огляду на те, що банк протягом 6 місяців з моменту встановлення нової дати про дострокове повернення кредиту не подав до суду позов до поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права — ч.4 ст.559 ЦК у поєднанні з ч.2 ст.1050 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду виходить із такого.

Зобов’язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК ).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Відповідно до ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ч.1 ст.553 ЦК ).

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (чч.1, 2 ст.554 ЦК ).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стст.251, 252 ЦК).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку про те, що у разі застосування ч.4 ст.559 ЦК шестимісячний строк для пред’явлення вимоги до поручителів повинен обчислюватись з дня настання строку виконання основного зобов’язання, яким, на думку суду, є визначений кредитним договором строк — 26.11.2014.

Однак зазначений висновок не відповідає змісту цих норм.

Так, під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов’язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов’язання» — це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник, Особа 10, (а отже, і поручитель) первинно взяв на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26.11.2014, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв’язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК та п.5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 26.06.2012 вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів не пізніше 28.07.2012.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК строку виконання основного зобов’язання передбачений ч.4 ст.559 ЦК шестимісячний строк підлягає обчисленню із цієї дати.

Разом із тим, як установлено судом, після 28.07.2012 сторони продовжили виконувати свої права та обов’язки відповідно до первинних умов кредитного договору — згідно з графіком щомісячного погашення кредиту й сплати процентів до 1.10.2012, коли боржник перестав погашати кредит.

Отже, заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла в боржника за період з 1.10.2012 до травня 2013 року (часу звернення позивача до суду) у зв’язку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 19.03.2014 у справі №6-20цс14.

Оскільки відповідно до ст.554 ЦК поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч.4 ст.559 ЦК) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений ч.4 ст.559 ЦК строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник мав здійснювати не пізніше 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого ч.4 ст.559 ЦК шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні ч.4 ст.559 ЦК слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, ч.4 ст.559 ЦК передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК); протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення ч.4 ст.559 ЦК).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті ч.4 ст.559 ЦК застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову» як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст.559 ЦК) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку (стст.61, 64 Господарського процесуального кодексу, ст.122 ЦПК) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливості пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором має бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи ч.4 ст.559 ЦК, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений,припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про те, що в банку право на пред’явлення вимоги до поручителя виникне лише з 26.11.2014, не грунтуються на законі.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норму ч.4 ст.559 ЦК, дійшовши висновку про те, що строк виконання основного зобов’язання до дня звернення з позовом до суду не настав.

За змістом ст.360-4 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, заява про перегляд Верховним Судом ухвали ВСС від 17.10.2013 підлягає задоволенню з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.360-2, п.1 ч.1 ст.360-3, ч.1 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПП «Спільне виробниче підприємство «Арсенал» задовольнити.

Ухвалу ВСС від 17.10.2013 скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.