Положення поза грою

Одним із критеріїв відновлення довіри громадян до судової влади, на думку авторів однойменного законопроекту, є зменшення впливу голів судів та їхніх заступників на решту колективу суду та відмова їм в участі в самоврядуванні. Ці питання, які вже неодноразово розглядалися на різних рівнях, знову постали на останньому засіданні Ради суддів загальних судів, зокрема під час обговорення проекту положення про РСЗС.

Авторське визнання

Остання літня зустріч членів РСЗС, почавшись із урочистостей на честь дня народження голови ради Павла Гвоздика, на жаль, продовжилась у досить напруженій обстановці. Та це й не дивно, адже самоврядування «загальників» поповнилося новими членами, які, мабуть, ще не звикли до режиму та специфіки роботи ради суддів. Так склалося, що з моменту червневої V конференції суддів загальних судів, у ході якої й відбулася зміна кадрів у складі РСЗС, оновлена рада встигла зібратися лише двічі. Втім, перше засідання нового її складу 24 липня відбулося за зачиненими дверима: без присутності ЗМІ (див. №30 «ЗіБ»). Та, мабуть, «самоврядники» вирішили спочатку справити враження один на одного, а вже потім — на громадськість. До

речі, впродовж усього існування РСЗС працювала хоч і систематично, проте без регламенту. «Самоврядники» не мали положення, яке б спрямовувало їх роботу та слугувало орієнтиром для втілення нових завдань, яких суттєво побільшало с прийняттям закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Заповнити таку вагому прогалину в роботі органу вирішила новобранець РСЗС — суддя Апеляційного суду Тернопільської області Олександра Ткач. Вона розробила проект положення, спираючись на відповідні положення про інші ради суддів. Створити щось унікальне, за словами О.Ткач, у неї не було можливості, оскільки жодна державна структура, до якої вона зверталась із цього приводу, як виявилося, не має гадки, чим повинна займатися РСЗС.

Численні нарікання з боку судді викликав сайт ради. «Ми маємо веб-сайт. Однак наповнюється він у такий спосіб, що ні колеги, ні громадяни не бачать нашої роботи. У регламенті ради треба обов’язково назвати відповідального за його наповнення», — переконана член РСЗС.

Щодо самого положення, то О.Ткач направила свої напрацювання всім членам ради, щоб вони мали змогу висловити свої зауваження. Проте для декого із «самоврядників» те, що робота РСЗС не регламентована, взагалі виявилося новиною. Принаймні був таким до 28 серпня й залишатиметься щонайменше до чергової конференції «загальників», на якій запропоноване О.Ткач положення можна затвердити.

Сама автор також нарікала на те, що ні Державна судова адміністрація, ні Рада суддів

не допомогли зрозуміти спрямованість роботи РСЗС, що демонструє безвідповідальне ставлення держави до судової влади. «Я налаштована звернутися до Президента з приводу ситуації, яка склалась у судовій системі», — запевнила колег О.Ткач.

Опальне керівництво

Що стосується змісту новоствореного документа, то доцільність включення до нього окремих положень дехто з членів ради поставив під сумнів. Так, Микола Волошин звернув увагу колег на те, що О.Ткач пропонує заборонити суддям, які займають адмінпосади, у тому числі й секретарям судових палат, входити до складу ради. М.Волошин віднедавна став секретарем цивільної палати Апеляційного суду Дніпропетровської області. Тому законника й цікавила позиція колег щодо його перспектив у раді. Зокрема, він намагався дізнатися, якими нормативними актами керувалася автор проекту положення.

«Ми не маємо права сидіти на двох стільцях одразу. Кожен з нас повинен вирішити, яка з посад для нього є пріоритетнішою», — відстоювала свою точку зору О.Ткач. Вона переконана, що РСЗС повинна формуватися за аналогією з РСУ, куди суддям-«посадовцям» дорога закрита. До того ж, з її точки зору, строк повноважень члена ради є значно тривалішим порівняно із часом перебування судді на адмінпосаді, що повинно схиляти шальк терезів на користь членства в раді.

Втім, позиція М.Волошина залишилася непохитною. Він наполягав на тому, що закон не забороняє секретарям палат, як і іншим суддям при посадах бути членами РСЗС, оскільки нові обов’язки вони могли отримати вже після обрання до ради, як, зокрема, з ним і

вийшло.

Колізії в законах дійсно існують, це й зауважив П.Гвоздик, маючи бажання повернути дискусію в конструктивне русло, тобто дотримуватися порядку денного. Він наголосив, що вирішення питань стосовно членства в раді наразі не є таким важливим, як визначення мети роботи РСЗС. «Венеціанська комісія неодноразово вказувала на те, що в судовій системі не повинно бути вертикалі влади — спілкування повинне проходити лише через процесуальну діяльність. Втім, закон зобов’язує раду впливати на організаційне забезпечення роботи судів. Чи маємо ми на це право?» — звернувся до колег П.Гвоздик.

Він нагадав, що первинним органом суддівського самоврядування були й залишаються збори суддів. Саме їм дано право обирати керівництво й визначати вектор діяльності суду. РСЗС має встановити однакові правила організації роботи судів. тільки за таких умов можна буде давати оцінку ефективності роботи судів і суддів. «Не варто забувати, що рішення РСЗС повинні бути обов’язковими для голів, а не для зборів суддів. Адже втручатися в роботу судів і нав’язувати їм якусь модель управління ми не маємо права», — зауважив П.Гвоздик.

Проте остаточно змістити вектор з питання членства керівників у суддівському самоврядуванні голові РСЗС не вдалося. Більш того, незрозумілим для багатьох залишається те, що навіть при повній зміні підходів до формування адмінкорпусу новообрані очільники перетворюються на білих ворон у власному колективі. Інакше не можна пояснити небажання суддів наділяти свого керівника іншими повноваженнями, крім представницьких. Утім, збори суддів довірили

керівництво установами своїм найкращим колегам. Невже отримання певної посади зводить довіру до служителя Феміди нанівець і зачиняє перед ним усі двері, крім тих, що ведуть до власного кабінету?

Своє небажання бачити серед членів РСЗС суддів з адмінкорпусу висловила й Олена Кадєтова. «Не виключено, що з часом члени ради один за одним оберуться на адмінпосади. Тоді орган суддівського самоврядування складатиметься з очільників судів, що суперечить духу й меті закону», — наголосила суддя.

Аби унеможливити таку «узурпацію» влади керівниками судів, член РСЗС Тетяна Миніч запропонувала своє бачення компромісного розв’язання проблеми. Вона зауважила, що виключення члена ради зі складу органу з причин обрання його на певну посаду може створити ситуацію відсутності кворуму. «На моє переконання, треба записати в положенні, що обрана до складу РСЗС особа не може висувати свою кандидатуру на заміщення вакантних адмінпосад», — запропонувала Т.Миніч. Така позиція припала решті членів ради до вподоби, адже альтернативним виходом із ситуації залишається переобрання члена ради шляхом скликання конференції. А це видається вартісним і недоцільним заходом.

Попри всі сперечання запропонований проект положення про РСЗС вирішили взяти за основу з обов’язковим оприлюдненням його на офіційному сайті ради. На думку «самоврядників», це дозволить іншим суддям узяти участь у створенні документа через надсилання своїх пропозицій та зауважень.

Нагорода не для всіх

Принциповість у ставленні до голів судів одним

лише положенням не обмежувалося. Хоч як дивно, наступний резонанс серед членів ради викликало, здавалося, б церемоніальне й формальне питання щодо нагородження суддів.

О.Ткач висловила свою точку зору стосовно суб’єктів, які мають право представляти до нагород. «Ініціатива заохочувати певних працівників не повинна виходити від голів судів. Направляти подання до РСЗС треба зборам суддів. Голова може тільки внести на їх розгляд пропозицію щодо осіб, яких він бажає заохотити», — наголосила суддя.

Однак П.Гвоздик навів приклад дещо іншого вирішення цього питання, пославшись на досвід судів вищих інстанції. Він повідомив, що у Верховному Суді та Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ питання про заохочення вирішують не збори, а керівники, що, з його точки зору, зовсім не дискримінує самоврядування на місцях у внесенні власних подань.

Проте така позиція голови РСЗС викликала заперечення з боку О.Кадєтової, яка переконана, що за таких умов нагороду отримає лише той, у кого склалися добрі стосунки з керівництвом. «Тих, хто зміг знайти спільну мову з головою, нагороджуватимуть з приводу та без нього. Решта ж може чекати свого визнання десятки років. Дехто взагалі удостоюється нагороди тільки після виходу на пенсію», — обурювалася суддя.

П.Гвоздик погодився з колегою в тому, що «наближені персони» частіше отримують «пряники») від керівництва. Він також висловився проти поголовного заохочення у зв’язку з виходом на пенсію. «За останні роки в нас з’явилася величезна когорта заслужених

юристів. Такого не повинно бути, адже нагорода має слугувати визнанням професійних досягнень», — зауважив П.Гвоздик. Крім того, він запропонував уможливити нагородження працівників загальних судів з ініціативи РСЗС, без посередництва зборів.

Керманич ради мав намір покласти край чварам навколо повноважень голів. Він закликав на законодавчому рівні прописати, що очільник суду має здійснювати виключно представницькі функції. «Однак я переконаний, що з огляду не мінливу політичну ситуацію в країні роль голови не повинна принижуватися», — зазначив П.Гвоздик.

І важко з ним не погодитись, адже останнім часом боротьба зі «свавіллям» голів та вжиття низки запобіжних заходів з метою недопущення узурпації влади керівництвом перетворилися на нав’язливу ідею. На жаль, пропозиція голови РСЗС щодо ширшого погляду на діяльність ради, її завдання та мету не знайшли відгуку серед нових членів РСЗС. Більшість убачала загрозу суддівській незалежності в певних персоналіях, хоча шукати її треба, мабуть, у площині державного ставлення до суддівського корпусу, зокрема в тих законопроектах, які можуть обернутися реальним наступом на права володарів мантій.

Волею-неволею пригадуються слова відомого сатирика Михайла Жванецького: «Ми часто боремось із цвіллю замість того, щоб боротися з вологістю».

ПРЯМА МОВА

Павло ГВОЗДИК, голова Ради суддів

загальних судів:

— Я підтримую ідею законодавчого вирішення питання повноважень та рішень РСЗС. Адже в жодному документі не сказано навіть про те, якою юридичною силою наділено рішення Конференції суддів. Мова йде лише про постанови з’їзду. До тогож мені відомо про існування законопроекту, який Кабмін розіслав нашим колегам, стосовно ліквідації господарських судів і приєднання їх до судів загальної юрисдикції. Втім, нас про це повідомити «забули». Отже, саме для того, щоб триматися на плаву в цьому полі законодовчих ініціатив необхідно розробити власні пропозиції, адже ми є тими професіоналами, які можуть сформулювати їх якомога чіткіше. Я переконаний, що усі зміни мають бути спрямовані, з одного боку, на забезпечення доступу громадян до правосуддя, а з другого — на захист тих осіб, яким доводиться це правосуддя здійснювати.