Без додаткових повідомлень

Зобов’язання, самостійно визначене в поданих деклараціях і не сплачене до бюджету, є податковим боргом, який можна примусово стягнути за рішенням суду. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 10.06.2014 №21-135а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

^{10 червня 2014 року м.Київ №21-135а14}

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державної податкової інспекції в Ічнянському районі Чернігівської області (наразі — Прилуцька об’єднана державна податкова інспекція головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області) до Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Імені О.М.Агеєва» про стягнення заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2010 р. ДПІ звернулася до суду з позовною заявою до товариства.

На обгрунтування позовних вимог ДПІ зазначила, що товариство має статус юридичної особи, взяте на облік як платник податків та зборів і зобов’язане сплачувати в установленому порядку податок з доходів фізичних осіб (працівників). З жовтня 2006 р. і по вересень 2009 р. включно відповідач таких податків не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість.

Суд установив, що в ході проведення ДПІ планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2006 до 30.09.2009 встановлено, що товариство за вказаний період часу виплачувало своїм працівникам заробітну плату в повному обсязі, утримувало з них податок з доходів фізичних осіб, однак до місцевого бюджету його не перераховувало, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 326662 грн. 82 коп.

Не перераховуючи утриманий із працівників податок, відповідач відображав заборгованість у щоквартальних звітах, які направляв на адресу позивача.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 15.04.2010 позов задовольнив частково: постановив стягнути з товариства 933 грн. 7 коп. заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, звернувшись у березні 2010 р. до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача боргу, початком виникнення якого є жовтень 2006 р., позивач пропустив строк звернення до суду з позовною

заявою, встановлений ст.99 Кодексу адміністративного судочинства, у зв’язку з чим заборгованість, що виникла в період з жовтня 2006 по березень 2009 р., не підлягає стягненню.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.02.2011, залишеною без змін ухвалою ВАС від 18.02.2014, рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове — про відмову в задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відповідно до п.1.3 ст.1 закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) податковий борг (недоїмка) — це податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання. Таким чином, для набуття статусу податкового боргу сума податкового зобов’язання платника податків має бути самостійно узгодженою або узгодженою в адміністративному чи судовому порядку. Оскільки податкове повідомлення-рішення, яким би відповідачу було визначено суму податкового зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб, податковим органом не приймалося, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У заяві про перегляд Верховним Судом ухвали ВАС від 18.02.2014 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС, ОДПІ просить ухвалу суду касаційної інстанції, рішення судів апеляційної

та першої інстанцій скасувати і стягнути заборгованість зі сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 
326662 грн. 82 коп.

На обгрунтування мотивів перегляду судового рішення ОДПІ послалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції закону №2181-ІІІ та закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-ІV (чинного на час виникнення спірних відносин), а також додала копію ухвали ВАС від 4.04.2013, яка, на її думку, підтверджує неоднакове правозастосування касаційним судом.

У наданому заявником для порівняння рішенні касаційний суд у подібних правовідносинах, скасовуючи постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 24574 грн. податку з доходів фізичних осіб та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що оскільки відповідач не є платником податку в розумінні законів №№889-ІV, 2181-ІІІ, позивач не повинен приймати податкове повідомлення-рішення або рішення чи направляти податкову вимогу відповідачу.

Проте суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов висновку про таке: оскільки податкове повідомлення-рішення, яким би позивачу було визначено суму податкового зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб, податковим органом не приймалося, підстав для стягнення із нього заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб до місцевого бюджету немає.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про неоднакове

застосування касаційним судом у подібних правовідносинах норм законів №№889-ІV, 2181-ІІІ.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з п.1.15 ст.1 закону №889-ІV податковий агент (юридична особа) зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.

У пп.16.3.4 та 16.3.5 п.16.3. ст.16 закону №889-ІV зазначено, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює податковий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її уповноваженого підрозділу. Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

За змістом п.17.2 ст.17 закону №889-ІV, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент.

Відповідно до п.19.2 ст.19 закону №889-ІV особи, які згідно із ним мають статус податкового агента, зобов’язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на

користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо іншого не визначено нормами цього закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування.

Статтею 20 закону №889-ІV передбачено відповідальність за порушення норм зазначеного закону. За змістом цієї норми, фінансово відповідальними за порушення норм закону №889-ІV при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим законом як податкові агенти, є такі особи. Крім того, особою, відповідальною за погашення податкового зобов’язання або податкового боргу, є, зокрема, податковий агент.

Пунктом 1.3 ст.1 закону №2181-ІІІ визначено, що податковим боргом є податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

У п.5.1 ст.5 закону №2181-ІІІ зазначено, що податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 закону №2181-ІІІ платник податків зобов’язаний самостійно

сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього закону для подання податкової декларації.

Згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 закону №2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

На підставі аналізу зазначених норм права, які повністю узгоджуються між собою, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла такого правового висновку.

Податкове зобов’язання платника податку, в тому числі зі сплати податку з доходів фізичних осіб, самостійно визначене у поданих до податкового органу податкових деклараціях і не сплачене до бюджету, є податковим боргом, який може бути примусово стягнутий податковим органом за рішенням суду.

Винесення податкового рішення-повідомлення в цьому випадку законодавство не вимагає. За змістом п.6.1 ст.6 закону №2181-ІІІ, винесення  податкового повідомлення вимагається в разі, коли сума податкового зобов’язання розраховується органом контролю відповідно до ст.4 цього закону.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву ОДПІ слід задовольнити частково — скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Ураховуючи наведене та керуючись стст.241—243 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 18.02.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.